Що таке Талібан? – Ч. 2

Пакистан продовжував фінансову підтримку талібів і постачав їх зброєю. Відносини між «Талібаном» і Саудівською Аравією, яка спочатку надавала руху допомогу, значно погіршилися після того, як таліби стали асоціюватися з ім'ям Усами бен Ладена, з початку 90-х років вступив у конфлікт з саудівської королівської сім'єю; 1998 р. саудівсько- талібські відносини були заморожені. Велика частина сусідніх держав сприймав рух талібів як загрозу через підтримку талібами сепаратистка і ісламістських рухів. Зокрема, в січні 2000 р. «Талібан» офіційно визнав уряд незалежної Ічкерії (Чечні) на чолі з Асланом Масхадовим і встановив з нею дипломатичні відносини. Влада сусіднього Ірану з самого початку існування руху протидіяли йому, оскільки вважали «Талібан» інструментом в руках ворожих налаштованих країн – Пакистану, Саудівської Аравії і США. Конфронтація Ірану і «Талібану» досягла апогею в 1998 р., коли талібські війська при штурмі Мазарі-Шаріфа вбили дев'ять іранських дипломатів, а Іран ледь не відповів на це вторгненням до Афганістану.

Через присутність бен Ладена на підконтрольних «Талібану» територіях талібський режим став сприйматися на Заході як потурання антиамериканським екстремістським силам, хоча аж до літа 1998 р. західні джерела приділяли цьому аспекту набагато менше уваги, ніж внутрішній політиці талібів. 20 серпня 1998, після терактів в посольствах США в Кенії і Танзанії, у підготовці яких був звинувачений бен Ладен, і незважаючи на заяви талібських влади про його непричетність, американські сили завдали ракетного удару по афганських таборах «Аль-Каїди». Мулла Омар розцінив це як «безсоромне прояв ворожого ставлення до народу Афганістану». 6 липня 1999 президент США Білл Клінтон підписав указ, що заборонив в покарання за підтримку бен Ладена торгівлю з талібського владою і заморозив талібські кошти в США. У жовтні 1999 р. Рада безпеки ООН зажадав видати Усаму бен Ладена і наклав на рух талібів санкції, які були посилені додаткової резолюцією в грудні 2000 р. В результаті були заморожені зарубіжні фінансові кошти руху, обмежено пересування членів «Талібану» за межами Афганістану і заборонені поставки зброї руху. Само талібського керівництво, однак, з самого початку наполягав на тому, щоб США надали йому свідчення винності бен Ладена, після чого останній міг би бути засуджений на території Афганістану.

Тим не менш, відомо, що адміністрація президента США Клінтона намагалася налагодити переговори з представниками «Талібану» і рух в якійсь мірі відображало американські позиції в протистоянні між США і Росією за вплив у регіоні. З кінця 90-х років, за деякими відомостями, з талібами намагалося налагодити контакт керівництво Узбекистану на чолі з Ісламом Карімовим, а на початку 2000 р., за окремими даними, були спроби зв'язатися з талібами з боку російського керівництва. Крім того, таліби підтримували хороші стосунки з туркменським режимом Сапармурата Ніязова: зокрема, саме в ході переговорів з туркменським керівництвом в травні 1999 р. таліби уклали перший економічна угода з іноземною державою, яка передбачала авіасполучення між Туркменією і Афганістаном, поставки туркменського газу талібам і участь туркменських фахівців у відновленні двох афганських електростанцій.

У березні 2001 р. талібський режим викликав протест світового співтовариства після того, як всупереч зверненнями ЮНЕСКО та ряду країн (включаючи Пакистан) талібами в Баміанскій долині були підірвані гігантські статуї Будди, вік яких перевищував 1500 років: таліби визнали їх ідолами, що підлягають знищенню. Руйнування статуй пов'язувалося, зокрема, з триваючим зростанням впливу «Аль-Каїди»; пізніше навіть стверджувалося, що наказ про знищення був відданий безпосередньо бен Ладеном. Посилення позицій бен Ладена підкреслювалося й тим, що влітку 2001 р. його сприймали як людину, що визначає зовнішню політику талібів; з'являлися також повідомлення про те, що він був призначений головнокомандуючим талібів.

9 вересня 2001 в результаті теракту, організованого «Аль-Каїдою», був смертельно поранений один з найбільших діячів антиталібського альянсу Ахмад Шах Масуд. Через два дні, 11 вересня, кілька членів «Аль-Каїди» захопили чотири цивільних авіалайнера і направили три з них на будівлі Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку і Пентагону у Вашингтоні, в результаті чого загинуло 2974 людини. 20 вересня президент США Джордж Буш висунув талібам ультиматум з вимогою видати лідерів «Аль-Каїди», однак керівництво «Талібану» знову зажадало пред'явити докази причетності бен Ладена до терактів і підтвердило, що готове провести суд тільки на території Афганістану.

Після відмови талібів від видачі бен Ладена 22 вересня 2001 Об'єднані Арабські Емірати разрорвалі дипломатичні відносини з талібського режиму, а 25 вересня до них приєдналася Саудівська Аравія. 7 жовтня 2001 країни НАТО (США та їхні європейські союзники) почали бомбардування Афганістану, одночасно надаючи підтримку військам Північного альянсу. 21 листопада «Талібан» втратив контроль над Кабулом. Стрімку перемогу військ коаліції над талібами пов'язують із застосуванням військами НАТО стратегії активних авіаударів, майже не супроводжувалися наземними операціями і тим самим не давали талібам можливість чинити опір. До 9 грудня «Талібан» вважався остаточне повалення, в той же час муллі Омару і бен Ладену вдалося сховатися: імовірно, вони знайшли притулок в Федерального-керованої Зоні племен на півночі Пакистану.

Афганські таліби після повалення (з 2001 р.)

Після повалення влади «Талібану» в Афганістані в грудні 2001 р. прихильники руху пішли в гори і почали партизанську війну. У зв'язку з цим у січні 2002 р. ООН прийняла нову резолюцію, яка підтверджувала обмеження, накладені раніше на «Талібан» і «Аль-Каїду», і одночасно накладає аналогічні санкції на будь-які пов'язані з ними організації. Спочатку прихильники «Талібану» знаходилися переважно в районі пакистансько-афганського кордону, хоча з часом їхній вплив знов поширилося і на деякі інші райони Афганістану. Війська НАТО, в свою чергу, були змушені продовжувати супроводжувалися втратами операції проти талібів.

Після того як в 2003 р. США переключили свою основну увагу в регіоні з Афганістану на Ірак, «Талібан» почав відроджуватися. Влітку 2003 р. рух відновило практику атак терористів-самогубців. У червні того ж року «Талібан» оголосив про створення особливого ради з 10 чоловік для організації опору іноземним силам, які знаходяться на території Афганістану, а вже на початку серпня рух вперше з 2001 р. опанував однією з афганських провінцій. У жовтні 2003 р. перехід окремих територій Афганістану під контроль «Талібану» був підтверджений ООН.

У лютому 2004 р. президент Афганістану Хамід Карзай заявив про перемогу над талібами і про те, що «як рух« Талібан »більше не існує», а у вересні це повторив і президент США Джордж Буш. Проте в тому ж році «Талібан» провів ряд акцій, спрямованих на зрив президентських виборів в Афганістані. Тим не менше, вибори все ж відбулися 9 жовтня 2004 р., і Карзай став першим всенародно обраним президентом Афганістану.

Напередодні парламентських виборів в Афганістані у вересні 2005 р. представники талібів заявили, що вони не збираються атакувати виборчі дільниці. При цьому в пресі зазначалося, що за результатом виборів в афганському парламенті виявилися і колишні талібські чиновники, в тому числі колишній глава провінції Баміан, причетний до руйнування скульптур Будди в 2001 р. В кінці 2005 р. активність «Талібану» в Афганістані і Пакистані початку рости. У 2006 р. афганський «Талібан» набагато збільшив кількість терористичних атак проти сил коаліції з використанням смертників, то ж стосувалося і пакистанських талібів – особливу популярність у зв'язку з цим отримало невдалий замах в лютому 2007 р. на віце-президента США Діка Чейні, вчинене , коли він знаходився на авіабазі сил коаліції в Баграмі.

Відродження «Талібану» було пов'язано з припливом з медресе нових учасників руху: на думку деяких експертів, що продовжувалося знищення силами НАТО командирів руху привело до влади нове покоління ісламістів, ще більш радикальне, ніж колишнє. У цей час рух не обмежувався боротьбою з коаліцією, воно атакувало також мечеті, імами яких сповідували поміркований іслам, медичні установи і школи, в організації яких брали участь міжнародні організації. Одночасно все більше поширення в Афганістані отримували викрадення талібами іноземців, що супроводжувалися вимогами виведення військ з афганської території.

Восени 2006 – навесні 2007 рр.. з'являлися повідомлення про великі операції збройних сил НАТО і афганських урядових військ проти талібів. Тим не менш, в цей час міністр закордонних справ Пакистану Хуршид Касурі закликав НАТО визнати поразку у війні з «Талібаном» і почати з ним переговори, а Карзай визнав, що зустрічався з представниками талібів. Крім того, в парламенті Афганістану обговорювалась можливість оголошення амністії членам «Талібану», а також розмежування членів «Аль-Каїди» і талібів і проведення переговорів з останніми. У травні 2007 р. недостатність військових операцій для забезпечення спокою в Афганістані була визнана генеральним секретарем НАТО Яапом де Хооп Схеффером. У 2007 р. прямі переговори з «Талібаном» проводила і британська розвідка. У той же час, однак, рух продовжував нести значні втрати: зокрема, в травні 2007 р. був убитий один з безпосередніх лідерів талібів Дадулла, що входив до складу шури руху і що був найбільш відомим талібського командиром.

У 2007 році «Талібан» в тій чи іншій мірі був представлений на 54% території Афганістану. За оцінками експертів, в рух в Афганістані входили близько 10 тис. чоловік, хоча в якості постійних бойовиків виступало лише близько 3 тис. чоловік. При цьому «Талібан» перетворився з мононаціональної об'єднання в інтернаціональне, включивши бойовиків з Узбекистану, Чечні, Пакистану, ряду арабських країн, Туреччини та західного Китаю. У 2007 р. в прикордонних районах місцевими жителями фактично протиставляли афганський «Талібан» та пакистанський, причому останній відрізнявся особливою жорстокістю до всіх, хто співпрацював з офіційними пакистанськими властями. У пресі висловлювалися підозри, що «Талібан», який мав достатню свободу на пакистанській території, продовжував отримувати таємну підтримку від спецслужб Пакистану, які також укрили і лідера руху муллу Омара. Поряд з Пакистаном, в підтримці "Талібану" в середині 2000-х років офіційні особи США підозрювали Іран, однак експерти розходилися в думці щодо можливості ірано-талібського співпраці. З іншого боку, рух знову стало фінансуватися за рахунок виробництва опіуму і героїну, одночасно чинячи опір знищенню макових полів, санкціонованою афганською владою.

До 2008 р. основна тактика «Талібану» полягала в тому, щоб здійснювати вилазки до Афганістану з території Пакистану, з чим були пов'язані спільні акції пакистанської армії і сил НАТО на афгано-пакистанському кордоні.


Category: Різне

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply