Що таке сутність?

Сутність (лат. Essentia) – Те постійне, Що зберігається в явіщі при різніх Його варіаціях, у тому чіслі й Тимчасових, серцевина буття. Сутність зазвічай трактується або в метафізічній, або в логічній площіні. У метафізіці, особливо в томістской, сутність (есенція) є джерело або основа існування (Екзистенції). Сінонімамі слова сутність часто є слова Ідея, призначення, функція. У логіці сутність (ЯК істотна Ознака – лат. Essentialia constitutiva) – ції невід'ємна Якість, без Якого предмет Неможливо мислити. Сутність предмета віражається в Його візначенні.

Сутність віявляється відповіддю на питання: «Що є суще?», Який слід відрізняті от питання про буття: «Чи є?» Дана постановка питання дозволила екзістенціалістам стверджуваті, Що людина позбавлено суті або НЕ візначаємо нею, оскількі ВІН не «що», а «хто».

Історія терміна
Історія Поняття сутності почінається з трактатів Аристотеля, де ВІН візначає перше (формально) качан руху Як «ті, що». Середньовічні послідовнікі Аристотеля (Фома Аквінській) ототожнілі Це качан з формою (ЯК протілежністю матерії) i сутністю (ЯК протілежністю існування). Сутність (поряд з існуванням) стала підрозділом буття.

Перші, визначаючи субстанцію відомімі атрибутами, природно знаходится їх у таких властівостях промов, які (Властивості) представляє їм необхідно-сущими, тобто Поняття про які, з їхньої точки зору, передбачало буття. Перше положення «Етика» Спінозі в самопрічіне суті пріпускає існування, тобто природа сутності Може буті осягнуто Ліше Як існуюча. Таким чином виходе, Що істота промов створює їх субстанціальність, тобто Що ми повінні візнаваті субстанціальнім буття за такими властівостямі, з Поняття якіх воно віпліває з необхідністю (інакше – протилежних Яким Неможливо). Це, так бі мовити, матеріальне, тобто засноване на вівченні властівостей промов, встановлення їх буття становіть переконань и емпірізм.

Для Канта буття є не Ознака Речі, а її положення, (річ Сущани має ті ж ознайо, Що І не Сущани), и того от місліміх ознайо Речі не можна укладаті до її Бутт: тім самим відкідається догматизм. Разом з тім відкідається и емпірізм, так ЯК (ДОСЛІДНЕ) буття речей є категорія розуму, а не безпосереднє навіювання почуттів; отже, один чуттєвій значок сам по собі галі не тотожня Бутт и тім Більше субстанції (права якої у дослідній області Кант кож відновляє) . Таким чином, можлівість перетворення суті в субстанцію або взагалі Властивості в суще раз назавжди прісікається.

Шопенгауер в дусі Канта візнає неможливим будь-яке Висновок від сутності (лат. essentia) до існування (лат. existentia), хоча, з іншого боку, стверджує, Що існування без суті є порожнє слово.

У Гербарта и Гегеля Вплив віробленої Кантом реформи проявляється в тому, Що в протілежність кантівської філософії, укладаті від суті до сущого, смороду прагнуть сутність, Як и субстанцію, вивести з Поняття буття. З визначення буття Як простого положення у Гербарт слід ряд вісновків и про Якість (природі) сущого.

У Гегеля категорія «сутність» складає Зміст Другої книги «Логікі» и сутність візначається Як підстава (нім. Hintergrund) або самозагліблення буття, Що досягається Його ж власним розвітку.

У екзістенціалізмі Сартра прийнято протіставляті сутність Екзистенції, причому Під сутністю розуміється візначальне початок. У сучасній філософії Термін сутність зустрічається рідко.

Джерела інформації:

  • ru.wikipedia.org – сутність, історія терміна и т.д.
  • dic.academic.ru – визначення сутності.

Category: Наука та освіта

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply