Коли померла Людмила Гурченко?

Людмила Марківна Гурченко (12 листопада 1935 – 30 березня 2011) – радянська і російська актриса театру і кіно, естрадна співачка. Народна артистка СРСР (1983), лауреат Державної премії РРФСР ім. братів Васильєвих (1976) і Державної премії Російської Федерації (1994).

Людмила Гурченко народилася в м. Харкові (Україна). З дня народження до початку Другої світової війни жила разом з батьками в Харкові в однокімнатній напівпідвальних квартирі. Батьки майбутньої актриси працювали в Харківській філармонії. Разом з матір'ю Люда пережила окупацію Харкова німецько-фашистськими військами в 1941-1943 рр..

У 1958 р. закінчила ВДІК (майстерня Сергія Герасимова і Тамари Макарової), в 1964-1966 рр.. була актрисою театру «Современник», в 1966-1969 рр.. – Актрисою Госконцерта, а потім працювала за договорами.

У кіно Людмила Гурченко дебютувала у фільмі Яна Фріда «Дорога правди» (1956). Другий картиною актриси став фільм «Серце б'ється знову" (1956) режисера Абрама Роома. У тому ж 1956 р. на екрани вийшла музична комедія Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч», де Людмила Гурченко зіграла клубного працівника Оленку Крилову. Безпосередня молода дівчина, яка виконала пісню «П'ять хвилин», миттєво завоювала серця глядачів і стала кумиром молоді. Відзначалася природність і відкритість актриси-дебютантки, а також лірико-комедійне і естрадне дарування, непогані вокальні дані.

Слідом за «Карнавальної ночі» актриса зіграла в музичній комедії «Дівчина з гітарою» (1958). Потім Людмила Гурченко знялася в мелодрамі («Повія», 1961), драмах («Балтійське небо», 1961; «Робоче селище», 1966), військовій драмі («Роман і Франческа», 1960), фарсі («Одруження Бальзамінова», 1965), спортивної комедії («Приборкувачі велосипедів», 1963). У 1974 р. на екрани вийшла виробнича мелодрама «Старі стіни», в якій актриса зіграла директора ткацької фабрики. У 1976 р. картина була удостоєна Державної премії РРФСР.

У наступне десятиліття Людмила Гурченко поступово стала однією з провідних актрис. Її запрошували зніматися переважно в музичних комедіях і фільмах-оперетах. Музичні фільми за участю Гурченко виходили один за іншим: «Тютюновий капітан» (1972), «Цирк запалює вогні» (1973), «Солом'яний капелюшок» (1974), «Небесні ластівки» (1975), «Мама» (1977).

Кращими в творчій біографії актриси стали драматичні ролі у фільмах «Двадцять днів без війни» А. Германа (1977, роль Нікі) і «П'ять вечорів» Н.С. Михалкова (1979, роль Тамари Василівни). Серед найбільш відомих робіт Гурченко 80-х років – роль Рити в мелодрамі «Улюблена жінка механіка Гаврилова» (1982), офіціантки Віри в ліричній комедії Ельдара Рязанова «Вокзал для двох» (1983) і розлучниці Раїси Захарівни у фільмі «Любов і голуби» (1984).

У 1983 р. Людмила Гурченко була визнана кращою актрисою року за опитуванням журналу «Радянський екран».

У 90-і рр.. актриса знімалася рідше. Серед фільмів тих років – «Прощальні гастролі» (1992), «Білі одягу» (1992), «Гардемарини-3» (1992), «Люблю» (1993), «Послухай, Фелліні!» (1993). До цього ж часу відноситься початок її роботи в антрепризних театрах: у 1996 р. вона зіграла у виставі «Недосяжна».

2000-і рр.. ознаменувалися виходом таких фільмів за участю Людмили Гурченко, як «Старі шкапи» (2000), «Жіноче щастя» (2001), «Якщо завтра в похід …» (2004), «Карнавальна ніч-2, або П'ятдесят років по тому» (2006 ), телевізійного мюзиклу «Дванадцять стільців» (2004), телесеріалу «Взяти Тарантину» (2005).

У серпні 2010 р. Людмила Гурченко презентувала на фестивалі «Вікно в Європу» у Виборзі фільм «Строкаті сутінки», в якому дебютувала в якості режисера. Крім того, вона сама написала музику до цієї картини і зіграла в ній головну роль, сама співала.

У листопаді 2010 р. Л.М. Гурченко відзначила 75-річний ювілей. До останніх місяців життя актриса продовжувала виступати на сцені і зніматися в кліпах.

14 лютого 2011 актриса потрапила до лікарні з переломом стегна. 15 лютого вона успішно перенесла хірургічну операцію і згодом її виписали з лікарні. Однак 30 березня 2011 стан здоров'я Людмили Гурченко несподівано погіршився в результаті серцевого нападу. Оперативно прибула за викликом бригада «Швидкої допомоги» не змогла її реанімувати, і в 19:28 була зафіксована смерть. Людмила Гурченко померла в Москві, у себе вдома. Смерть настала від тромбоемболії (закупорки тромбом) легеневої артерії. Це була миттєва смерть, і лікарі «Швидкої допомоги» в будь-якому випадку нічого зробити б не змогли.

Президент Росії Дмитро Медведєв і Голова Уряду Російської Федерації Володимир Путін висловили співчуття родині акторки.

Прощання з Людмилою Гурченко состялось 2 квітня в Центральному будинку літераторів у Москві, у той же день вона була похована на Новодівичому кладовищі в Москві. Родичі актриси до кінця не впевнені, була хрещена Людмила Марківна чи ні. Тому, до з'ясування всіх обставин і свідчень, вирішили не проводити відспівування в храмі, а потім провести його заочно на могилі, якщо буде більше припущень, що її таки в дитинстві таємно хрестили.

Людмилі Марківні Гурченко були присвоєні звання народної артистки СРСР (1983), заслуженої артистки РРФСР (1969), народної артистки РРФСР (1977). Вона була удостоєна ордена «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2000), III ступеня (2005) і II ступеня (2010) і Почесного знака «Суспільне визнання» (1998).

Вона двічі була удостоєна призу «За кращу жіночу роль» на кінофестивалі в Манілі (1982, фільм «Улюблена жінка механіка Гаврилова») і Всесоюзному кінофестивалі в Ленінграді (1983, фільм «Вокзал для двох»).

Гурченко також була автором книг «Моє доросле дитинство», «Аплодисменти», «Балет життя», «Люся, стоп!».

Людмила Гурченко була заміжня п'ять разів: першим її чоловіком був син письменника Бориса Пільняка – Борис Андронікашвілі, шлюб з яким розпався через три роки після народження дочки Маші. Другим її чоловіком став прийомний син іншого відомого письменника, Олександра Фадєєва – Олександр Фадєєв-молодший, з яким Гурченко незабаром теж розлучилася.

З наступним своїм обранцем, відомим співаком Йосипом Кобзоном, вона прожила три роки. 18 років тривав шлюб актриси з Костянтином Купервейсом, піаністом в естрадному оркестрі під керуванням Олександра Горбатих. Зі своїм останнім чоловіком, Сергієм Сеніним, Гурченко познайомилася під час зйомок фільму «Секс-казка» по Володимиру Набокову, де він був продюсером. Потім вони знову зустрілися на зйомках фільму «Любов» і вирішили більше не розлучатися.

Людмила Марківна зловживала пластичними операціями, незважаючи на те, що хірурги категорично забороняли їй їх робити. У гонитві за молодістю і красою вона не вважалася ні з віком, ні з тим, що кожна операція негативно впливала на її і без того слабке здоров'я.

У 2006 році в Харкові, на батьківщині Людмили Гурченко, вже хотіли встановити бронзову скульптуру, запечатлевшую актрису в образі Олени Крилової – героїні її першого фільму «Карнавальна ніч». Тоді Людмила Марківна попросила не ставити їй ніяких пам'яток ні при житті, ні після. Незважаючи на це, депутати Харківської міської ради все ж мають намір увічнити пам'ять народної артистки СРСР Людмили Гурченко – така пропозиція пролунала на засіданні Харківської міськради 6 квітня 2011 Мер Харкова Геннадій Кернес зазначив, що питання встановлення пам'ятника або горельєфа Гурченко вже активно обговорюється і буде винесений на розгляд топонімічної комісії. У Харкові також з'явиться вулиця Людмили Гурченко.

Джерела інформації:

  • gurchenko.ru – офіційний сайт Л.М. Гурченко (біографія, книги, фільмографія і т.д.);
  • rian.ru – Людмила Марківна Гурченко: біографічна довідка;
  • news.bigmir.net – Людмила Гурченко: біографічна довідка;
  • kino-teatr.ru – біографія Л.М. Гурченко;
  • eurosmi.ru – «Гурченко робила одну пластичну операцію за іншою» (ЕвроСМІ);
  • ru.wikinews.org – померла Людмила Гурченко.
  • fraza.ua – у Харкові вирішили встановити пам'ятник великій артистці Людмилі Гурченко;
  • rusnovosti.ru – у Харкові з'явиться вулиця Людмили Гурченко.

Додатково на Vidpo.net:

  • Яка біографія Людмили Зикіної? Коли померла Людмила Зикіна? (В одній відповіді)

Category: Кіно і телебачення

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply