Які основні етапи становлення і розвитку економічної науки?

Економіка вважається однією з найстародавніших наук. Так, вже первісні люди володіли основами економічних знань, мали певні уявлення про ведення господарства, про відносини, що складаються між членами громади в процесі і в результаті добування та розподілу благ, обміну виробленими продуктами. Однак ці уявлення ще не виділялися в самостійну галузь знань, існували в рамках нерозчленованого суспільної свідомості, були складовою частиною світогляду людей взагалі.

У процесі становлення й розвитку економічної науки можна виділити кілька великих періодів.

Зародження економічної думки відноситься до доіндустріальному періоду історії, охоплюючи стародавні цивілізації Сходу, Греції, Римську імперію (IV тисячоліття до н.е. – V ст. Н.е.). У цей час для економічної думки була характерна її недифференцированность від релігійної ідеології та політико-правових поглядів. Зафіксовані в письмових джерелах економічні погляди стосуються в основному проблем функціонування та раціональної організації господарства і праці, системи державного управління, відповідальності за власність. Це соціально-філософські трактати окремих осіб, зводи законів, договори, тексти Старого і Нового Завіту, пізніше – Корану.

Вважається, що в епоху Античності давньогрецький мислитель Ксенофонт (430-355 рр.. До н.е.) вперше запропонував назву «економіка» («домобудівництво», «Домострой»), тобто вчення про майстерному веденні домашнього господарства у своєму трактаті трактату « ойкономія », де було описано ведення господарства в уявленні стародавніх греків. Цей трактат охоплює всі сторони побуту того часу (від релігійних ритуалів і розподілу обов'язків в будинку до ведення сільського господарства). Це пов'язано з тим, що господарства були натуральними, тобто самі забезпечували себе усім необхідним.

Подальший розвиток економічної думки відбувалося в епоху Cредневековья, яка також охоплює великий історичний період (у Західній Європі – з V ст. До буржуазних революцією XVII-XVIII ст., В Росії – з IX ст. До реформи 1861 р.; у ряді країн Азії і Африки феодальні відносини зберігалися і в XX в.) В цей час формуються погляди щодо проблем станового положення, володіння землею та розподілу доходів, відносин корпоративного типу (сусідські громади, міські комуни, ремісничі цехи, купецькі гільдії, монастирські і рицарські ордени і т. д.). Політична влада перебувала в руках світських і церковних феодалів (власників землі), величезну роль грали традиції і панувало релігійне світогляд. Ще одна особливість – підвищений інтерес до товарно-грошовим відносинам. Основними теоретиками були схоласти, економічні ідеї черпалися також з єресей (наприклад, – рівність, обов'язок трудитися, засудження продажу індульгенцій), вимог селянських повстань, раннеутопіческіх соціалістичних ідей.

В умовах розкладання феодалізму і зародження капіталістичних відносин виникла перша школа політичної економії – меркантилізм (середина XV в. – Середина XVIII ст.). Саме з цього періоду (XVI-XVII ст.) Можна говорити про економічну теорії як самостійної науки, так як з'явилася перша система економічних поглядів, в центрі якої опинилася проблема багатства.

Меркантилісти (Т. Мен у Англії, А. Монкретьєн і Ж. Б. Кольбер у Франції) вважали, що доход створюється у сфері обігу, а багатство нації полягає в грошах – золоті та сріблі. Тому вони ставили мета економічної політики держави – усіма засобами залучати в країну ці метали. Джерелом багатства, на їхню думку, була зовнішня торгівля.

Меркантилізм виник напередодні та під час великих географічних відкриттів, захоплення колоній, зростання впливу міст і ділився на ранній і пізній (перший – до середини XVI ст., Другий – середини XVII – початок XVIII ст.). Головним у ранньому меркантилізму була теорія грошового балансу, спрямована на збільшення кількості золота і срібла в країні законодавчим шляхом. З метою утримання грошей заборонявся їх вивезення за кордон, всі грошові суми, виручені від продажу, іноземні купці були зобов'язані витратити на покупку місцевих товарів. Для пізнього меркантилізму характерна система активного торговельного балансу, що забезпечувався шляхом вивозу національних товарів за кордон. При цьому висувалася вимога: вивозити більше, ніж ввозити.

Розквіт меркантилізму в Росії припав на часи Петра I, причому він мав свою специфіку, позначилася у поглядах Івана Посошкова, Юрія Крижанича, Афанасія Ордіна-Нащокіна. Вони, на відміну від зарубіжних представників, особливу увагу приділяли розвитку промисловості, сільського господарства, тобто не обмежувалися раціоналізацією зовнішньої торгівлі.

Меркантилізм для свого часу був прогресивним явищем, оскільки сприяв розвитку продуктивних сил, становленню капіталістичного способу виробництва. Однак, займаючись аналізом лише процесу обігу, меркантилісти не змогли розкрити глибинних закономірностей економічного розвитку.

Політика протекціонізму була вигідною для багатьох країн, де були розвинені ідеї меркантилізму (Англія, Франція та ін), але до кінця XVII – початку XVIII ст. призвела до обмежень у торгівлі, конфліктів, погіршення справ у галузях, орієнтованих на внутрішній ринок. Меркантилізм вступив у суперечність з потребами економічного розвитку. Йому на зміну прийшла класична буржуазна політична економія.

Розкладання меркантилізму і зародження класичної буржуазної політичної економії відноситься до XVII в. У цей період на базі промислового перевороту відбувається буржуазна перебудова виробництва, панування торгового капіталу змінюється пануванням промислового капіталу.

Класична політична економія надала економічній теорії справді науковий характер:

  • По-перше, вона зробила предметом свого аналізу внутрішні закономірності сфери виробництва матеріальних благ, відкривши в ньому реальне джерело суспільного багатства.
  • По-друге, вона не обмежилася лише описом економічних явищ, процесів, а перейшла до виявлення їхньої глибинної сутності та законів розвитку, які розглядалися як об'єктивні, природні. У систему економічного аналізу був введений метод наукової абстракції.
  • По-третє, одним з головних досягнень стало створення її представниками трудової теорії вартості.
  • По-четверте, в працях її представників представлена практично сучасна система економічних категорій (товар, гроші, заробітна плата, рента, відсоток та ін), розкрито їх економічний зміст.

У класичної політекономії утворилися дві школи: англійська і французька. Першим представником в Англії вважають Вільяма Петті (1623-1774), головними фігурами – Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823), а завершителем – Джона Ст. Мілля (1806-1873). Двоє перших жили в епоху мануфактурного виробництва, а два останніх – в епоху промислового перевороту. У роботах Сміта і Рікардо особливо чітко показана роль праці як творця багатства, його всебічні характеристики (розподіл праці, продуктивність, характер праці і т.д.). Вироблені основні поняття економічної науки (особливо вартість, капітал, продукт і його структурні частини, рента і т.д.). Сама економічна теорія вперше постала як цілісна система і як особлива галузь знань.

У Франції засновником класичної школи є П'єр Буагільбер (1646-1714), після якого вона була представлена школою фізіократів (дослівно – «влада природи»). Представники школи фізіократів (Ф. Кене, А. Тюрго) бачили джерело приросту багатства нації в землеробстві, сільськогосподарському виробництві, промисловість же визначалася як «безплідна» сфера, не створює «чистого продукту». Крім того, фізіократи в особі Ф. Кене (1694-1767) зробили геніальну спробу аналізу суспільного відтворення. Для цього вони встановили баланс пропорцій між натуральними і вартісними потоками і частинами сукупного суспільного продукту і суб'єктами виробничих відносин – класами суспільства.

У XIX в. економічна теорія набуває вже досить складний характер, породжуючи напрямки і школи як всередині класичної буржуазної політекономії, так і її антипода – «пролетарську політекономію».

У самий переддень XIX в. вибухнула французька буржуазна революція, потім в першій його третини відбувся стрибок продуктивних сил на базі парового двигуна і ткацького верстата. У період промислового перевороту налагоджувалося масове виробництво матеріальних благ, почався розквіт металургії, гірничої справи, верстатобудування. Разом з цими зрушеннями йшло поява інженерів як масової професії, формування промислового пролетаріату, його перших класових битв (1830, 1848), створення тред-юніонів (профспілок). Почалися (з 1825 р.) кризи надвиробництва, відбулися масштабні колоніальні завоювання, стали формуватися національні держави, прогриміли наполеонівські війни.

Все це призвело до появи декількох нових самостійних (відокремлених) течій в економічній думці:

  • по-перше, більш помірного, ніж класики, крила так званих «буржуазних», або «вульгарних» (за визначенням К. Маркса), економістів (Ж.-Б. Сей, Ф. Бастіа, Т.Р. Мальтус, Дж. Мак-Куллох, Дж. Мілль), що розвивали вчення класиків;
  • по-друге, до критики капіталізму з дрібнобуржуазних позицій (С. де Сісмонді, П.Ж. Прудон) – виробленні напрямків його видозміни шляхом реформ;
  • по-третє, до появи утопічного соціалізму в його класичній формі (А. Сен-Сімон і Ш. Фур'є у Франції та Р. Оуен в Англії) – вчення про справедливий устрій суспільства на соціалістичних засадах;
  • в четвертих, до появи марксизму (пролетарського спрямування) – радикальної економічної теорії, яка трактувала хід історії як класову боротьбу, що обгрунтовувала економічну необхідність усунення експлуатації людини людиною, експропріації експропріаторів,

Сьогодні з урахуванням сучасного розвитку економічної науки потрібно поглиблене вивчення поглядів всіх цих економістів. Особливої уваги заслуговує спадщина К. Маркса і Ф. Енгельса, у творах яких дана оригінальна трактування багатьох принципових проблем економічної науки – предмета і методу політичної економії, системи економічних відносин капіталізму, закономірностей переходу від однієї формації до іншої, класових взаємовідносин пролетаріату і буржуазії. Надалі марксистська політична економія розвивалася в працях В.І. Леніна, Г.В. Плеханова, К. Каутського, Р. Гільфердінга, Е.С. Варги, Б.Ф. Поршнева та інших вчених-марксистів.

У немарксистській політичної економії з кінця XIX ст. по даний час склався ряд визнаних наукових економічних шкіл і напрямів:

  • Австрійська школа (К. Менгер, Ф. Фон Візер, Е. Бем-Баверк) – поставили в центр свого аналізу людини з його потребами, привнесли в економіку «метод робінзонади». Особлива заслуга – формулювання теорії граничної корисності. Ідеї австрійської школи внесли вагомий внесок у формування неокласичного напряму в економічній науці.
  • Неокласичний напрям об'єднує відразу кілька шкіл – кембриджську (А. Маршалл, А. Пігу), Лозаннську (Л. Вальрас, В. Парето) і американську (Дж. Б. Кларк). Загальна особливість – широке застосування математичних методів, методології маржиналізму (аналізу граничних величин) в економіці.
  • Інституціоналізм (Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл) – характеризується критикою монополістичного капіталізму, захистом інтересів «середнього класу» на основі проведення економічних реформ.
  • Кейнсіанство (Дж. М. Кейнс) – в цілях вирішення проблеми безробіття і криз запропонована теорія «регульованого капіталізму» на основі управління попитом.
  • Неоконсерватизм – (монетаризм, теорія пропозиції, теорія раціональних очікувань) – захист ідей вільного підприємництва і принципу саморегулювання ринкової системи. Ринок визнається найбільш ефективним способом організації господарства, роль держави зводиться до забезпечення умов для вільної конкуренції.

Сучасна економічна думка Заходу характеризується поглибленням уявлень про механізми економічного зростання, грошово-фінансової політики, зростанням питомої ваги глобальних теорій «відкритої економіки», збільшенням числа спеціальних теорій – економіки добробуту, регіональної економіки, теорії розвитку та ін

Таким чином, економічна теорія пройшла тривалий історичний шлях становлення і розвитку. Протягом цього часу людство накопичувало знання про економіку. Вперше термін «економіка» з'явився в епоху Античності, але тільки в Новий час сформувалася економічна наука. У результаті її подальшого розвитку і диференціації окремих областей виникла економічна теорія як самостійна наукова дисципліна, що має власний предмет і метод дослідження.

Джерела та додаткові матеріали:

  • deadbeef.narod.ru – виникнення економічних знань, історичний процес розвитку економічної науки;
  • lib.rus.ec – Єлісєєва Е.Л., Роньшин Н.І. Історія економічних вчень: Конспект лекцій;
  • situation.ru – Анікін А.В. Юність науки: Життя та ідеї мислителів-економістів до Маркса. М.: Политиздат, 1985.
  • Економічна теорія (політекономія): Підручник / Під загальною ред. В.І. Відяпіна, Г.П. Журавльової. – М.: ИНФРА-М, 1999. – С. 7-22.

Див також на Генон:

  • Що таке вартість?

Category: Наука та освіта

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply