Яка історія телебачення?

Телебачення (грец. – далеко і лат. video – бачу) – Система зв'язку для трансляції та прийому рухомого зображення та звуку на відстані. Телебачення засноване на принципі послідовної передачі елементів кадру за допомогою розгортки. Частота зміни кадрів вибирається, в основному, за критерієм плавності передачі руху. Для звуження смуги частот передачі застосовують чрезстрочную розгортку. Вона дозволяє вдвічі збільшити частоту кадрів (а значить, зменшити мерехтіння екрану) без зміни дозволу кадру.

У розвиток сфери телебачення вкладено дуже багато зусиль самих талановитих, обдарованих і розумних людей епохи. За якихось сто років ця сфера огорнула всю земну кулю і стала частиною кожної людини. Саме завдяки телебаченню сьогодні стала більш доступною абсолютно будь-яка інформація. В телебаченні відображені всі сфери життя людини і все, що відбуваються. Та сьогодні, телебачення це глобальна сфера, яка складається з тисячі каналів, які транслюються по всьому світу. А що ж стало передумовою появи телебачення, вплинуло на його розвиток, і принесло йому всесвітній успіх і любов? Щоб відповісти на ці питання потрібно заглибитися в історію телеіндустрії!

Технології телебачення не були винайдені однією людиною і за один раз. В основі телебачення лежить відкриття фотоефекту в селені, зроблене Віллоубі Смітом (англ. Willoughby Smith) В 1873 році. Винахід скануючого диска Паулем Ніпкова в 1884 році послужило поштовхом у розвитку механічного телебачення, яке користувалося популярністю аж до 1930-х років. Засновані на диску Ніпкова системи практично були реалізовані лише в 1925 р. Дж. Бердом у Великобританії, Ч. Дженкінсом у США, І. А. Адамяном і незалежно Л. С. Терменом в СРСР.

Перший патент на використовуване зараз електронне телебачення отримав професор Петербурзького технологічного інституту Борис Розінг, який подав заявку на патентування «Способу електричної передачі зображення» 25 липня 1907 року. Однак йому вдалося добитися тільки передачі на відстань нерухомого зображення – в досвіді від 9 травня 1911 року. А рухоме зображення вперше в історії було передано на відстань 26 липня 1928 року в Ташкенті винахідниками Борисом Грабовським та І. Ф. Белянським. Хоча акт Ташкентського трамвайного тресту, на базі якого проводилися досліди, свідчить, що отримані зображення були грубі й неясні, саме ташкентський досвід можна вважати народженням сучасного телебачення.

Перший в історії телевізійний приймач, на якому був проведений ташкентський досвід, називався «телефото». Заявка на патентування телефото за наполяганням проф. Розінга була подана Б. Грабовським, М. Піскуновим і В. Поповим 9 листопада 1925. Згідно зі спогадами В. Маковеева, за дорученням Мінзв'язку СРСР всі збережені документи про телефото були вивчені на предмет встановлення можливого пріоритету радянської науки кафедрами телебачення Московського і Ленінградського інститутів зв'язку. У підсумковому документі констатувалося, що працездатність «радіотелефота» не доведена ні документами, ні показаннями безпосередніх свідків. Іншої думки щодо перспектив винаходи Грабовського дотримувалися в США, і в романі Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій», викладати американську версію історії створення телебачення, саме телефот описаний як предтеча сучасного телебачення.

Не дивно тому, що першість у розвитку електронного телебачення перейшло до США. Справжнім проривом в чіткості зображення електронного телебачення, що вирішило в кінці кінців в його користь суперечку з механічним телебаченням, став «іконоскоп». Його винахід було запатентовано також радянським вченим Семеном Катаєвим в 1931 році, однак американський винахідник-емігрант Володимир Зворикін, учень все того ж Розінга, зміг створити працюючу модель на рік раніше радянських вчених – в 1933 році.

Були і інші моделі електронного телебачення: винайдені також в 1931 році «диссектор» Філо Фарнсворт і «біжить промінь» Манфреда фон Арденне, проте вони не витримали конкуренції з іконоскоп.

Регулярне телемовлення в Росії почалося 10 березня 1939 року.У цей день московський телецентр на Шаболовці через передавачі встановлені на Шуховской вежі передав в ефір документальний фільм про відкриття XVIII з'їзду ВКП (б). В подальшому передачі велися 4 рази на тиждень по 2 години. Навесні 1939 року в Москві передачі приймали понад 100 телевізорів ТК-1.

Звичайно, на появу ТБ величезну роль зіграло створення кінематографа. Але спочатку телебачення не мало такої популярності, так як його аудиторія була мінімальною, але за дуже короткий проміжок часу телебачення стало масовою і всезагальної хвилею. У США піком поширення телебачення вважаються 50-і роки. А ось в Росії, вирішальну роль зіграв період 60-х років, хоча зароджуватися цей глобальний процес став у період так званої «відлиги».

Друга Світова війна, стала основним фігурантом у процесі зупинки розвитку телебачення. А так, як СРСР був безпосередньо одним з основних учасників цієї трагічної події, це і стало причиною запізнілого розвитку телебачення в нашій країні.

Саме поява телебачення в післявоєнний період можна вважати третім революційним досягненням, після створення кінематографа в кінці 19 століття, а також винаходи синхронного звуку в період 20-30 років 20 століття.

Саме великий Радянський Союз став однією з головних держав, який поставився до телебаченні з дуже великою відповідальністю і важливістю. І якщо торкатися технічного аспекту, то можна з повною впевненістю заявити, що телебачення СРСР ні в чому не поступалося західним країнам.

На перших етапах свого розвитку телебачення Радянського союзу було механічним з мінімальною кількістю рядків розгортки. Причому в період, коли мовлення ще не було на високому рівні, а саме до кінця 1931 року, не завжди зображення транслювалося зі звуком. Саме це і стало передумовою появи телебачення початкового етапу, яке стало називатися «зображення по радіо». А ось постійна трансляція телепередач супроводжувалися звуком почала здійснюватися з 16 грудня 1934 року. У той період мовлення телебачення вже складалося з музичних, новинних, розважальних програм та кінофільмів. Потім через невелику кількість часу якість зображення стало більш високого рівня, так як настав період електронного малокадрового телебачення. Це досягнення стало можливим завдяки вченому Катаєву.

До створення супутників зв'язку, телевізійний сигнал від центру мовлення, який знаходився в Москві, передавався по всьому СРСР по кабельних і радіорелейних зв'язковим лініях. Існували й більш незвичайні способи прийому сигналу, такі як, наприклад прийом сигналу через ретранслятори, які встановлювалися на літаках.

Після розпаду СРСР і в період утворення незалежної держави, Російської Федерації утворилася Російська телерадіокомпанія. Але існувала до цього Всесоюзна телерадіокомпанія, яка ще залишалася монопольною, намагалася всіляко збити нормальний процес роботи нової телерадіокомпанії.

Починаючи з травня 1991 року, в ефір щодня стала виходити програма «Вести». Спочатку 1 раз на день, потім 3, потім 4 рази. А вже починаючи з 1996 року «Вісті» каналу РТР стали виходити 6 разів протягом дня.

На цьому самому етапі телемовна система стала складатися з декількох основних каналів: «Останкіно» – 1 канал, Всеросійська державна телерадіомовна компанія – 2 канал, Московська програма – 3 канал, Освітня програма "Російські університети" – 4 канал, "Канал незалежного телебачення" НТВ – 5 канал, "ТВ-6 – Москва" – 6 канал. А також немаловажне місце в телемовній системі займав «Петербург 5 канал».

У свою чергу і всі обласні центри Російської Федерації мали свої телевізійні канали, центром мовлення яких, ставав той обласний центр, якому належав телеканал.

Якщо говорити, загалом про основні ознаки вітчизняного телебачення, то можна відзначити, що основними рисами сформованої вітчизняної телерадіомовної системи є розвиток, а також збереження принципів побудови програм інтелектуального, культурного, просвітницького і розважального характеру, не забуваючи при цьому і про програми новинного, політичного , аналітичного та суспільного спрямування і найпопулярнішому програмному жанрі – трансляції художніх фільмів.

Телебачення – це глобальна інформаційна сфера, яка впливає, як гіпноз на свідомість мільйонів людей. Цей факт можна розглядати, з двох протилежних аспектах. По-перше здійснюючи перегляд інтелектуальних, пізнавальних і наукових програм людина, поглинаючи інформацію, підвищує рівень свого інтелекту. Це звичайно ж дає телебаченню величезний плюс. А в чому ж мінус? Все дуже просто, так як телебачення це гіпноз, значить, у свідомості людей воно може поселити не тільки позитивні емоції, але і в рівній мірі і негативні. Особливо схильні до цього негативного впливу діти, так як у цієї глядацької категорії ще не сформована до кінця психіка, і всю надану інформацію, неважливо, що вона з себе представляє, добро і чи зло, дитячу свідомість вбирає набагато швидше і прогресивніше ніж свідомість дорослої людини.

У сучасному телебаченні дуже багато ефірного часу займають сцени насильства, жорстокості по відношенню до людей і тварин, аморальної поведінки. Саме тому багато вчених психологи, закликають дорослих захистити дітей від перегляду вищеперелічених сцен хоча б по можливості до 7 років. Це, мабуть, і є єдиний і дуже вагомий недолік сучасного телебачення.

У другій половині XX століття телебачення отримало широке поширення. Його роль у світі підкреслила ООН, встановивши пам'ятний день – Всесвітній день телебачення

Джерела інформації:

sat-media.net – Історія телебачення. Як все починалося.

ru.wikipedia.org – Визначення телебачення і його історія. Інформація з Вікіпедії – Вільної енциклопедії.


Category: Кіно і телебачення

Comments (Прокоментуй!)

There are no comments yet. Why not be the first to speak your mind.

Leave a Reply